Мов джерельна вода, рідна мова моя!

Рідна мово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету й вогню! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними! Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово, рідна мова?
Сьогодні з читайликами ми поговорили про те, що рідна мова – це неоціненне духовне багатство, у якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру й традиції… Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, – а цих відтінків кожна барва  має тисячі.
Наша мова одна із найдавніших у світі. Вона могутня, глибинна, співуча. Нам її заповіли наші діди й батьки, і ми повинні берегти цей найцінніший скарб !

Автор Сонячної країни

30 січня 92 роки тому на Житомирщині народився Всеволод Нестайко (1930-2014) – класик

сучасної української дитячої літератури, на творах якого виросло не одне покоління читачів. Лауреат численних літературних премій, зокрема Міжнародної премії імені Г. Х. Андерсена, яку присуджують найкращим авторам книг для дітей. Премію присвоєно за його найвідоміший твір "Тореадори з Васюківки". У 1979 р. цю трилогію було внесено до "Особливого почесного списку" Г. Х. Андерсена. "Тореадори з Васюківки" – шедевр дитячої літератури, одна з найвеселіших книг у шкільній програмі.
Незважаючи на важке дитинство, Всеволоду Нестайку вдалося зберегти оптимізм і бажання дарувати посмішки.
Усім його творам притаманний незмінний "Нестайківський" гумор і вони завжди викликають усмішку.

"Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати… Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше...", – Всеволод Нестайко.
Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку "Незвичайні пригоди в лісовій школі"), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"), премії імені Олександра Копиленка (за казку "Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя"). За творами В. Нестайка знімалися фільми – "Тореадори з Васюківки" та "Одиниця з обманом", що завоювали міжнародні нагороди.
Тож шкільна бібліотека рекомендує прочитати ці веселі твори письменника родом з дитинства. І у вас обов'язково з'явиться настрій та посмішка на обличчі. Приємного читання.

Аудіокнига  "Тореадори з Васюківки"

Роман - бестселер для тебе читачу !

     Чи вміємо ми цінувати те, що посилає нам життя, гідно приймати удари долі, не впадати у відчай, а спробувати відчути радість від кожного прожитого дня? Ствердно на це запитання

змогла б відповісти маленька дівчинка Поліанна — героїня роману Елеанор Портер. Навіть залишившись наодинці з таким неласкавим до неї світом, вона випромінює оптимізм і позитивні емоції, протистоїть цьому світові своїм добрим, щирим серцем та радісним духом. Батько навчив Поліанну грі ′′в радість′′, суть якої полягала в тому, щоб радіти життю, незважаючи ні на що та всупереч будь-яким життєвим негараздам. Адже привід для радості можна знайти завжди, якщо цього дуже хочеш, а щоб бути щасливим, і привід не потрібен – просто будь щасливим. Дівчинка навчила жителів містечка радіти життю, помічати прекрасне навколо, співчувати й не бути байдужими, дарувати добро іншим. І цим вона завоювала любов та прихильність багатьох, хто її знав. Навіть серце тітки Поллі розтопила доброта Поліанни, бо люди повинні дарувати одне одному любов. Самотня дитина, якій так потрібна любов оточуючих, йде до людей, щоб дарувати їм радість, а після аварії багато жителів містечка йдуть до Поліанни, щоб дати їй цю любов. В одному зі своїх листів Е.Портер писала: ′′У кожної людини повинне бути попереду щось таке, що дає їй снагу жити. Ми всі повинні знайти свій сенс життя – великий він чи малий. Окрім того, кожен несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям...′′ Поліанна несла в собі це світло, що освітило життя маленького містечка Белдінгсвілля. 

Читати он-лайн     Е.Портер "Полліанна"

Художній фільм   "Полліанна"

Аудіокнига скорочено за 14 хвилин  "Полліанна"

Пам'яті Героїв Крут

29 січня – пам’ятний день в історії України. Це одна із найтрагічніших сторінок в історії України. Молоді юнаки повстали проти більшовицьких загарбників під станцією Крути. У нерівному бою зійшлися дві сили: менша, але мужня і волелюбна, і більша — жорстока і кривава. Українські війська, які складалися зі студентів і учнів старших класів вступили в нерівний бій з більшовицькою Червоною Армією. В умовах відсутності української регулярної армії саме українській молоді довелося стати на захист Батьківщини. Трагічна доля спіткала більшість із них, але померли вони за Україну.
Бій під Крутами – став символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну.
Героїчному подвигу київських студентів під Крутами присвячена виставка-реквієм в шкільній бібліотеці  " КРУТИ: НАША СЛАВА, НАША ІСТОРІЯ "

Серед представлених на виставці видань – книга «Крути, січень 1918 року», куди увійшли невідомі і маловідомі документи, свідчення, спогади учасників бою під Крутами. Зацікавлять читачів матеріали видань"Довідник з історії України", «Великий довідник школяра», Червінський В.І. «Історія України: Джерельний літопис»,      Петровський В. В. «Історія України:Неупереджений погляд:

Міфи. Факти. Коментарі.»  та ін.  Для УНР загиблі студенти одразу стали героями. Одним з перших написав вірша у 1918 році  "Пам'яті тридцяти" Павло Тичина."Понад все вони любили свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті з славою святих", - писав поет. В 1937 році Богдан-Ігор Антонич написав вірш "Крутянська пісня". В цих виданнях на основі спогадів учасників бою, роздумах сучасників осмислюється героїка подвигу юнаків України в ім’я своєї Вітчизни. Ми повинні знати історію, що вмита кров’ю і сльозами.
Документальний фільм КРУТИ 
Троє молодих хлопців, які не тримали зброї в руках, вирушають на вирішальний для країни бій, який закінчиться по-різному для кожного з них. Через 100 років випливають досі не відомі факти про подвиг під Крутами та відповідь на головне питання – що змусило юнаків з усіх усюд і зовсім різних прошарків йти добровольцями воювати за Україну?

НЕ ДАМО ЗГАСИТИ СВІЧУ ПАМ'ЯТІ

«Євреїв все ведуть без кінця. Люди ховають їх, але німці їх знаходять і забирають. І до цього часу чути стрілянину в Бабиному Яру».
Ірина Хорошунова. «Перший рік війни»

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. В Україні та за її межами символом нелюдських страждань, траурним місцем, де відбулись масові розстріли жертв (переважно єврейської нації) вважається Бабин Яр.
27 січня весь світ вшановує пам’ять загиблих в роки Голокосту – жахливої трагедії, жертвами якої стали близько шести мільйонів євреїв. В Україні було розстріляно понад півтора мільйона людей, але й до сьогодні дослідники не мають точних даних щодо справжньої кількості знищених нацистами євреїв та ромів.  В шкільній бібліотеці можна познайомитись з матеріалами виставки    " Пам'ятає земля наша, пам'ятає Україна" 

Голокост – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Жертв знищували лише за етнічну приналежність.Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.
Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв.
«Ми тільки чули кулеметні черги через різні проміжки: та-та-та, та-та... Два роки з дня в день я чув, і це стоїть у моїх вухах сьогодні. Під кінець над яром піднявся важкий, масний дим. Він ішов звідти тижнів три».    Анатолій Кузнєцов. «Бабин Яр»

22 СІЧНЯ - ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава! А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою, щасливою.

Упродовж століть землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.
У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель. І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України.
Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.
Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України. Ми живемо на вільній землі, працюємо на користь незалежної держави, яка має свій Прапор, свій Герб та Гімн. Про це мріяв, за це боровся наш нескорений народ. Повсякчас пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.
Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно боролися й гинули мільйони наших предків, щоб отримати таку бажану свободу. Часи, коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила. А ще Україна понад усе прагне до миру, спокою.
Сьогодні їй знову приходиться боротися за свою єдність, волю, правду. Наша держава опинилася сам-на-сам зі складними проблемами, які мусить вирішувати не хто інший, як її народ.
Найболючішою проблемою сьогодні залишається питання єдності та неподільності України.

140 років від дня народження Алана Мілна

 

Алан Александр Мілн народився 18 січня 1882 року в Лондоні, де і провів своє дитинство. Він навчався в невеликій приватній школі, власником якої був його батько. Одним з його вчителів в 1889-1890 був Герберт Уеллс.1892 року вступає до Вестмінстерської школи, а потім в Трініті-коледж Кембриджа, який закінчує в 1904 році. Будучи студентом, він писав замітки в студентську газету «Grant». Зазвичай він писав разом зі своїм братом Кеннетом, і вони підписували замітки ім’ям АКМ. Роботи Мілна були помічені, і з ним став співпрацювати з британським гумористичним журналом «Punch», згодом Мілн став там помічником редактора.
У 1913 році Мілн одружився на Дороті «Дафні» де Селінкурт.Мілн брав участь у Першій світовій війні в якості офіцера британської армії. Пізніше він написав книгу «Світ з честю», в якій засуджував війну.У 1920 році у Мілна народився єдиний син – Крістофер Робін Мілн.

У 1926 р з’явилася перша версія Ведмедика з тирсою в голові – “Вінні-Пух”. Друга частина оповідань, “Тепер нас стало шестеро”, з’явилася в 1927 році, а фінальна частина книги “Дім на пуховому узліссі” – в 1928 р. Мілн ніколи не читав власних оповідань про Вінні-Пуха своєму синові, Крістоферу Робіну, вважаючи за краще виховувати його на творах свого улюбленого письменника Вудхауза, і Крістофер вперше прочитав вірші і розповіді про ведмедика Пуха тільки через 60 років після їх першої появи.До виходу в світ книг про Вінні-Пуха Мілн вже був досить відомим драматургом, проте успіх Вінні-Пуха придбав такі масштаби, що інші твори Мілна зараз практично невідомі.У 1952 році Мілн переніс операцію на мозку, після якої чотири роки, до самої смерті, провів у своєму маєтку в Котчфорді, графство Сассекс.
31 січня 1956 Алан Мілн помер.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/alan-miln-biografiya-skorocheno

 Читати он-лайн  Вінні-Пух та його друзі

Аудіоказка слухати  Вінні-Пух та всі-всі-всі 

Діти - відмінні винахідники.

Будьте винахідливі!

Одного разу одинадцятирічний хлопець на ім’я Френк Епперсон, випадково залишив на вулиці стакан з лимонадом. Була зима і день був морозний. Згодом це зробило його дуже багатим. Вранці хлопчик природно знайшов свій забутий стаканчик замерзлим, але від цього не менш цікавим. Це, незвичайне для нього тоді відкриття, свого часу стало початком створення «фруктового льоду», коли у 18 років йому прийшла в голову ідея випускати заморожений лимонад.
Протягом всієї історії людства винахідливість підростаючого покоління, особливо дітей, не раз заслуговувала пильної уваги. Це не дивно, адже їх погляд на звичайні для нас об’єкти та ситуації, ще зовсім незвичайний. Вони цілком можуть помітити те, що нами, з тієї чи іншої причини, просто проігноровано. Діти - відмінні винахідники.

Наприклад, перший батут винайшов 16-ти річний хлопець на ім’я Джон Ніссен з Айови в 1930-му році. Одного разу він вирішив натягнути брезент армійського зразка за допомогою гумових амортизаторів на залізний каркас, щоб просто пострибати на своє задоволення. Чому про це не подбали ті, які називають себе дорослими?
З огляду на незаперечні факти дитячої винахідливості, в міжнародному середовищі виникла ідея щорічного проведення Дня дітей-винахідників. Датою цієї календарної події, за даними проекту DilovaMova.com, була обрана дата народження Бенджаміна Франкліна - 17 січня. Він народився в неділю, 17 січня 1706 року в Бостоні, штат Массачусетс, який був тоді британською колонією. Нам він відомий більше, як один з батьків-засновників Сполучених Штатів Америки, якого ви бачите на сто доларовій купюрі валюти США.
Цікаво, що Бенджамін Франклін був єдиний з батьків-засновників, який скріпив своїм підписом всі три найважливіших історичних документа, що лежать в основі такої незалежної держави, яка сьогодні є Сполучені Штати Америки. Це Декларація незалежності США, Конституція і Версальський мирний договір 1783 го року, формально фіналізуючий війну за незалежність від Великобританії тринадцяти британських колоній в Північній Америці.
Звичайно ж він не відразу став знаменитим американським політичним діячем, дипломатом, енциклопедистом і письменником. З дитинства Бенджамін Франклін був досить винахідливий, що не могло не відбитися і на його успішній кар’єрі. Наприклад, саме він став одним з розробників дизайну Великої печатки США.
Коли йому було 12 років, він придумав собі пристосування для більш швидкого плавання, винайшов ласти. Йому належить один з патентів на крісло-гойдалку і економічну малогабаритну піч для будинку, що отримала назву піч Франкліна. У більш зрілому віці саме він, для електрично заряджених станів, запропонував позначення «+» і «-», висунув ідею електричного двигуна і продемонстрував справжнє «електричне колесо», яке оберталося під дією електростатичних сил.
Дитяча винахідливість чудова. Наприклад, в 1824-му році хлопчик 15-ти років на ім’я Луї Брайль, чий батько був звичайним шевцем, придумав і втілив у життя шрифт для людей з вадами зору та сліпих людей. Цей шрифт названий на його честь - шрифт Брайля. Якийсь Жозеф-Арман Бомбардьє став відомий тим, що в свої 15 років зі старого автомобіля фірми «Форд» зробив такий вид транспорту, який зараз відомий нам як снігохід. Історія знає безліч прикладів винаходів, в яких діти грали одну з ключових ролей.

За матеріалами  https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=692
13 ВИНАХОДІВ, ЯКІ ЗРОБИЛИ ДІТИ

Дивитися за матеріалами https://www.youtube.com/watch?v=PZLEXZJshgc

Нова книга в бібліотеці

РОУЗІ  БЕНКС    "ТАЄМНЕ  КОРОЛІВСТВО, СЯЮЧИЙ БЕРЕГ" 
Наближується свято літнього сонцестояння, найчарівніша ніч у році! Цієї ночі феї Таємного Королівства збираються на Сяючому березі, щоб відзначити свято поновлення чародійства. Підступна королева Злюча готова будь-що позбавити жителів Королівства їхніх казкових сил! Чи зуміють Еллі, Жасмин і Саммер знайти шосту грімницю до опівночі?

Цього разу допомога подруг знадобилась в Сяючому березі Таємного королівства. Саме сьогодні в Сяючому березі відбудеться свято літнього сонцестояння. Опівночі увесь пісок на пляжі перетворюється в сяйний пил, який поновлює магію у всьому королівстві на цілий рік. На це свято запрошена також Тріксібель. Вона перенесла дівчаток на Сяючий берег, де вони опинились в човні з мушлі, який по воді везли 2 великих дельфіни, а самі дівчата були розміром з фей. Тріксі пояснила, що тут багато розваг, але всі вони для фей, тому їм буде цікавіше провести час будучи маленькими. Тут дійсно було дуже цікаво: серфери катались на хвилях, був ярмарок з прикрасами і солодощами. Королева злюча заховала в піску свою шосту грімницю, яка створила смерч, який засмоктав увесь пісок і заніс його в печеру неподалік. Дівчата попрямували туди і помітили, що грозові духи позбирали пісок в мішки і хочуть королеві Злючій віднести. Як же Саммер, Жасмін і Еллі їх зупинити. Тут вони згадали про подарунок русалки - перлину, яка може зробити їх тимчасово невидимими. Як же духи перелякались, подумавши, що за ним прийшли привиди...

Читати он-лайн  ТАЄМНЕ  КОРОЛІВСТВО, СЯЮЧИЙ БЕРЕГ

Пропоную прочитати

Пропоную вашій увазі книгу Лесі Вороніної «Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава»

Порятунок людства від інопланетян — небезпечна справа, яка загартовує дух. Ось і Клим Джура після бою з синьомордами, здається, зовсім нічого не боїться. Тому й приймає запрошення відправитися на екстремальний відпочинок на горі Підстава... навіть попри таку назву місця! Зовсім скоро наш головний герой дізнається, що гора названа так зовсім не спроста, запрошення йому надіслали не друзі Жук та Заєць, а у таборі но нього чекає пастка. Але хто стоїть за всім цим та які таємниці приховує Підстава? Невже це помста зловісних синьомордів, або у Клима з'явилися нові вороги?.. Дізнайтеся у книжці «Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава»! Чому варто купити книгу «Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава» Лесі Ворониної? «Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава» — фантастична повість української письменниці, яка сповнена захопливих пригод. Завдяки їй читачі зустрінуться з улюбленими персонажами та познайомляться з новими щоб знову запобігти біді.  Позитивні відгуки про книгу «Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава» залишають безліч юних українських читачів, які разом з героями переживають неймовірні пригоди та вчаться дружбі, чесності й хоробрості.
Зустріч Лесею Вороніною / #ЖивіПисьменники

 

14 січня 1942 року було вперше опубліковано вірш Костянтина Симонова «Жди меня»

 14 січня 1942 року було вперше опубліковано вірш Костянтина Симонова «Жди меня», відразу став у ці страшні для країни дні воістину народним. Опубліковний в газеті "Правда" на третій шпальті

«Жди меня, и я вернусь

Всем смертям назло.

Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: — Повезло.

Не понять, не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой, -

Просто ты умела ждать,

Как никто другой».

Слідом за газетою «Правдою» вірш «Жди меня» сотні разів передруковувався у всіх фронтових газетах, випускався як листівка, постійно читався на радіо та з естради. Його переписували один в одного, відсилали з фронту до тилу і з тилу на фронт, ці листочки зберігали з найдорожчими реліквіями.

Коли вже після війни Симонову під час творчих зустрічей ставили питання історії створення цього вірша, він зазвичай відповідав:

«У вірша «Жди меня» немає жодної особливої історії. Просто я поїхав на війну, а жінка, яку любив, була на Уралі, в тилу, і я їй написав листа у віршах. Потім цей лист був надрукований у газеті і став віршем».

Але історія цього проникливого ліричного вірша все-таки була й досить цікава... Докладніше про неї пізніше розповідав син Костянтина Симонова

«У липні 1941 року Костянтин Симонов приїхав до Москви після свого першого відрядження на фронт. Він на власні очі побачив усі жахи першого розгрому радянських військ, повну розгубленість від раптового наступу фашистів і нашу неготовність до майбутньої війни. У Москві він мав пробути два дні — чекаючи, поки його переведуть із газети «Известия» до газети «Червона зірка». Друг батька, письменник Лев Кассіль, запропонував пожити у нього на дачі . І ось там, 28 липня 1941 року, і був написаний вірш «Жди меня».

Сам Костянтин Симонов так згадував про ті липневі дні 1941 року, проведені на дачі Льва Кассіля:«Скрізь  були високі сосни, багато суниць, зелена трава. Був спекотний літній день. І тиша. На кілька годин навіть захотілося забути, що на світі є війна. Напевно, того дня більше, ніж в інші, я думав не стільки про війну, скільки про свою власну долю на ній. І взагалі війна, коли писалися ці вірші, вже передчувалась довгою. «… Чекай, коли сніги метуть...» того спекотного липневого дня було написано не для рими. Рима, напевно, знайшлася б і інша...».За словами Олексія Симонова, цей вірш, незважаючи на свої, здавалося б, очевидні переваги, був опублікований не відразу:«Давид Ортенберг, головний редактор газети «Червона зірка», виявився не провидцем. Він був дуже добрим редактором, але з віршованою сферою не склалося. Ортенберг сказав, що «Жди меня» — дуже інтимний вірш і друкувати його не буде. У результаті батько двічі прочитав текст по радіо, але його опублікували набагато пізніше. Через півроку після того, як було написано, 14 січня 1942 року, вірш з'явився на третій шпальті в газеті «Правда» і одразу набув неймовірної популярності».Цей «гімн вірності та любові» був присвячений коханій та майбутній дружині поета, актрисі Валентині Сєровій.Вперше 24-річний драматург-початківець Костянтин Симонов побачив 22-річну Валентину Сєрову за рік до початку війни на сцені Театру імені Ленінського комсомолу у виставі «Зикови». Незважаючи на юний вік, тоді Валентина була вже відомою актрисою і не менш відомою вдовою льотчика, Героя Радянського Союзу Анатолія Сєрова, який загинув 11 травня 1939 року під час випробувального польоту, який він виконував разом із не менш уславленою льотчицею Поліною Осипенко.(пам'ятник якої знахоться і в м.Бердянськ Запорізької області) Це було кохання з першого погляду: після цієї зустрічі Валентина стає музою Симонова, вірші, присвячені Сєровій, він склав у цикл любовної лірики «З тобою і без тебе», який був виданий у 1942 році. На момент створення вірша «Жди меня…» (липень 1941-го) та його публікації (січень 1942-го) Валентина Сєрова офіційно  не була дружиною Симонова. Одружилися вони лише влітку 1943 року та були разом до розлучення у 1957 році. Їхні стосунки «безхмарними» ніколи не були, але, як пізніше скаже їхній дочці Марії сам Костянтин Симонов, «те, що було у мене з твоєю матір'ю, було найбільшим щастям у моєму житті… і найбільшим горем…».

Згодом, за словами сина поета, «вірш ставав дедалі популярнішим, і про те, що його адресат — конкретна жінка, перестали згадувати»:

«Більш того, коли любов пройшла, і батько розійшовся з Сєровою, особливого бажання зберігати вірність цій посвяті в нього не було. Тому в різних виданнях текст з'являється то з посвятою Сєровій, то без нього.

Хай щастить вам, люди добрі!

Морозець за щічки нас, ой щипає.
Та дзвінка щедрівочка зігріває.
Ми вам щиро нащебечемо любо-щиро
І дощів, і радощів, щастя й миру!

13 січня – пiд Старий Новий рiк – заведено співати щедрівки. Цікаво, що ці пісні притаманнi тiльки українскому народу. За давніми звичаями щедрують лише дiвчата та, звісно, діти. До опівночі вони мають обійти будинки, бажаючи щастя господарям.

Серед наших предків існувало чимало цікавих прикмет на сьогоднішній день:

дивилися, який сьогодні день: на вулиці сильний туман – в Новому році вас чекає щастя, а урожай буде багатим;
якщо 13 січня сильна хуртовина, буде хороший урожай горіхів;
небо зоряне – будуть гриби та ягоди;
13 січня відлига, значить літо дощовим буде;
якщо на Маланки місяць-молодик, то навесні ріки з берегів не вийдуть;
сонце високо стоїть – варто чекати на хороший урожай на садовину.
На свято Маланки у наших предків існувало чимало цікавих народних прикмет та повір’їв. Ніч перед днем Василя (Старим Новий роком) вважалась особливою і чарівною, тому люди намагалися загадати бажання, адже воно обов’язково здійсниться.
На Щедрий вечір знову їли кутю, а також ставили багатий святковий стіл. На відміну від куті, яку готували на Святвечір перед Різдвом, ця була не пісною. Господині обов’язково додавали вершки, молоко, вершкове масло, горішки, родзинки, мак і мед. Існувало повір’я: чим багатший на Щедрий вечір стіл, тим кращим буде прийдешній рік. Цього дня не готували рибні страви, тому що вважали, що інакше щастя “попливе” з дому геть. А от м’ясні страви були доречними. Особливо любили наші пращури свинину. Також часто готували холодець, вареники зі шкварками, домашню ковбасу, кров’янку, пироги і млинці.
Від хати до хати після Щедрої куті ходили щедрувальники. Їх потрібно було запросити до себе, адже тоді можна розраховувати, що наступний рік буде багатим та щасливим. Разом із щедрівками ставили обрядову виставу “ведення Маланки”. В ній брали участь лише молодики, які перевдягалися, веселилися і бажали господарям щасливого нового року. Також існувало повір’я, що сон, який присниться в ніч проти 14 січня стане віщим.
Наші предки вважали, що дітям, які народилися 13 січня, неймовірно пощастило у житті, тому що Бог наділяє їх даром передбачення. Жінки в старовину намагалися особливо стежити за своєю зовнішністю в цей день, адже вважалося, що як проведеш 13 січня, таким буде весь рік.

Магія казок Шарля Перро

 

   394 роки тому, 12 січня 1628 року , народився один із знаменитих казкарів у світі – Шарль Перро. Чарівні історії він не вигадував сам, а просто переказував французькі народні казки, які розповідала синові Шарля його нянька. Цей день присвячується цій людині, яка не дала таким чудовим творам усної народної творчості стати забутими та втраченими.

Казки Шарля Перро знайомі всім із дитинства. Хто не чув казки для дітей про кмітливого Кота в чоботях, про сміливу Червону шапочку, про прекрасну Сплячу красуню, про сильного Хлопчика з пальчика і про добру Попелюшку! А також прекрасні казки Чарівниця,  Синя борода, Ріке з чубком, Осляча шкура та пряниковий будиночок. Ось уже понад триста років усі діти світу люблять і знають ці казки. Адже основоположником жанру літературної казки є Шарль Перро.

Маленькі мрійники, а саме учні 2-Б та 3-А класу вирушили у незвичайний світ - світ, де трапляються різні дива, на кожному кроці очікують пригоди, де живуть чарівники та злі чаклуни і де добро завжди перемагає зло. А потрапили вони у нього зовсім легко – відкрили книгу казок Шарля Перро.

До 394-річчя від дня народження відомого французького казкаря Шарля Перро у шкільній бібліотеці відбулась літературна мандрівка «Чарівний світ казок Шарля Перро».Діти із захопленням слухали розповідь бібліотекаря Ніни Лукашенко про одного з найвідоміших казкарів світу — Шарля Перро, переглянули цікаву презентацію «Шарль Перро та його чарівні казки», здійснили віртуальну подорож і побачили найпершу книгу для дітей та скульптури героїв казок Шарля Перро в різних країнах світу. Школярі пригадали казки великого письменника, які вони читали — «Попелюшку», «Кота у чоботях», «Червону Шапочку», «Хлопчика-Мізинчика» та інші і дали правильні відповіді на всі запитання казкової вікторини. З великим задоволенням переглянули мультиплікаційний фільм «Кіт у чоботях». Гарним доповненням стала книжкова виставка «Дивосвіт скарбів книжкових», з якою ознайомилися наприкінці заходу.

 Читати он-лайн :  Казки  Шарля  Перро

Слухати аудіоказки :  Казки Шарля Перро

Дивитися  мультфільми  за мотивами казок французького письменника Шарля Перро.

Кіт у чоботях

Красуня і Чудовисько

Осляча шкура

Міжнародний день «дякую»

 ДЯКУЮ !

Не соромтеся подякувати мамі за приготований сніданок, випадкового перехожого – за те, що притримав перед вами двері, колегу – за надану послугу. Як і в будь-якій справі, тут важлива практика. Чим частіше ви будете дякувати, тим більш вільно і щиро буде звучати ваше «дякую».
11 січня відзначається Міжнародний день «дякую» – свято, яке було започатковане з ініціативи ЮНЕСКО та ООН і покликане нагадати людям про цінність хороших манер. В Україні це свято відзначають із 2008 року.
Щодня люди вимовляють слово «дякую» мільйони разів, але чи замислюються вони про те, як це слово з’явилося в нашій мові, що означає і наскільки потужну енергетику має?
Міжнародний день дякую у багатьох країнах святкують з великим розмахом, проводячи ярмарки, влаштовуючи освітні акції, на яких, наприклад, збирають кошти для нужденних, конкурси й безліч інших розважальних заходів.
Слово «дякую», як вважають психологи, володіє магічними властивостями. На думку фахівців, вираз подяки покращує здоров’я як адресату, так і тому, хто виражає свої почуття. Слова подяки позитивно впливають на емоційний стан та розумову діяльність людини. Однак справжня вдячність, яка може принести користь, повинна йти тільки від чистого серця.
В українській мові сьогодні вживається два «вдячних» слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження. Більш прозорим є походження і значення слова «спасибі». «Спасибі» – стале скорочення від фрази «Спаси Бог».

Цікаві факти про слово «дякую»:

– уперше вислів «дякую» зафіксовано у словнику-розмовнику, виданому в Парижі в 1586 році.
– за своєю етимологією слово «дякую» несе в собі знак народження, символ удачі, зв’язок землі і неба, а також чоловічої і жіночої сутності;
– говорячи «дякую», потрібно дивитися людині в очі;
– старовіри не використовують слово «спасибі», тому що вважають, що слово виникло від словосполучення «спаси Бай». Бай – це ім’я одного з язичницьких богів;
– з великих міст світу самим ввічливим вважається Нью-Йорк – «дякую» тут найчастіше вимовляють. Найменш ввічливим вважається Мумбаї в Індії;
– слово «дякую» – одне з найуживаніших слів в міжнародній лексиці.
    Тож, 11 січня – це саме той час, коли варто подякувати всім, хто робить для нас добро.

Святий вечір

Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім'я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Це день, коли люди ходять по домівках і виконують колядки на щастя. Цього дня завершується Пилипівський піст, який починався 28 листопада.

Святвечір вважався насамперед сімейною вечерею. Коли в домі панували мир, спокій і злагода, а все горе і печалі віддавалися забуттю. За старовинним звичаєм святковий стіл 6 січня спочатку посипали сіном, на згадку про вертеп і ясла, перший притулок Христа. Потім його покривали скатертиною, з-під якої найповажніший член сім'ї повинен був витягнути соломинку. Якщо вона була довгою, розраховували на хороший урожай, коротка соломинка пророкувала нестаток їжі.

Щойно на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим — з дванадцяти різноманітних пісних страв, а звідси й назва "багата кутя" чи "багатий Святвечір".
Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Голова сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а, відтак, звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви та клали ложки.
Які ж страви готували й готують українці напередодні Різдва?
Кутя
Узвар
Пісний борщ з квасолею й грибами чи рибою
Пампушки з часником і олією
Вареники з капустою, картоплею, гречаною чи пшоняною кашею, квасолею, грибами, вишнями (тепер багато господинь заморожують всілякі ягоди на зиму), маком з медом
Пироги й книші
Горохв’яники з тертим часником із сіллю
Квасоляне пюре з калиною
Млинці гречані, пшоняні й пшеничні
Налисники
Риба смажена й варена захолоджена (драглі)
Січеники з риби
Чимало різноманітних та смачних страв вигадали винахідливі українські господині. Навіть найбідніші родини прагнули мати на столі саме 12 святвечірніх страв. Часом для досягнення омріяного числа треба було полічити й сіль у сільничці, й воду в кухлику і юшку, в якій варилися картопля й квасоля.
На Миколаївщині, Одещині та Херсонщині роблять тути, також по всій території України обов’язково робили книші.
Особливе місце на столі займали вареники.
Були вареники з маком, вареники з гречкою на Опіллі. На Поліссі обов’язково розпарювали чорниці та робили вареники з чорницями, також робили з грибами або з грибами та картоплею. А капуста з пшоном характерна для Поділля.
Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно, коли близько. а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви за бажанням.
Діти, зайшовши до хати, кажуть: «Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю».
Миску з «Вечерею» ставили на стіл. Ощедрені дякують і куштують кутю, хвалять її, беруть частину інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін. Після святкової вечері в цей день діти починають бавитися під ялинкою, батьки цим милуються, не вгамовують - о цій порі традиція вже дозволяє розваги.