ІСТОРІЯ    КРАЮ

Заселення краю розпочалося 100-40 тис. років тому. З VІІ ст. до н.е. територію заселяли кочові скотарські племена, які заснували перше в Східній Європі державне утворення, назване греками Скіфією. На всій території району знаходяться кургани, частково розорані у 60-70-ті роки ХХ століття, і, за думкою археологів, скіфи перебували на цих землях до ІІ ст.

Перші землеробські поселення слов’ян, які входили до складу об’єднання ранньослов’янських племен антів, з’явились у перших століттях нашої ери. У ІХ ст. землі району разом з іншими землями Запорізької області були у складі давньоруської феодальної держави Київська Русь.

З ХІІІ ст. вся територія району входить до складу монголо-татарської Золотої Орди. З утворенням у ХV столітті Кримського ханства, землі району відійшли до нього.

За часів існування Запорізького козацтва чернігівські землі належали Єдичкульській орді ногайських татар. До складу Російської імперії землі району увійшли після завоювання Криму та розорення Запоріжжя військами цариці Катерини ІІ.

Наприкінці 70-х років ХVІІІ ст. почалося заселення території сучасного Чернігівського району. Ця територія входила до Бердянського повіту Таврійської губернії. Волосний розподіл час від часу змінювався. Північну частину Бердянського повіту заселяли козаки. Тут було багато козацьких зимівників та хуторів. Сюди також переселялися селяни з Полтавської та Чернігівської губерній. Крім українців, царський уряд переселяв сюди німців, що заснували ряд колоній. Вздовж лівого берегу р. Молочної селилися німці-меноніти. Так були засновані села Богданівка (Гнаденфельд), Калинівка (миза Штейнбах), Панфілівка (Марієнталь), Просторе (Гросвейде), Олександрівка (Александрталь), Довге (Континусфельд), Розівка (Руднервейде), Владівка (Вальдгейм, Гіршау), Ланкове (Ландскроне).

У другій половині ХІХ ст. на території Чернігівського району сформувались 4 волості: Гнаденфельдська, Новомихайлівська, Попівська та Чернігівська, куди входило 27 поселень, селищ та хуторів.

Основою економіки району було сільське господарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, овес, льон. Скотарство було допоміжною галуззю. Наприкінці ХІХ ст., особливо після введення в дію у 1898 році залізниці Чапліно-Бердянськ, почала розвиватись місцева промисловість. Збільшився вивіз зерна на продаж. Розвивалась освіта і медицина.

Значну роль в духовному житті населення краю відігравала релігія. На початку ХХ століття в селах району налічувалося 8 православних храмів та католицька церква у с. Просторе.

З весни 1918 р. і до осені 1920 р. територія району була ареною боротьби з австро-німецькими окупантами, денікінцями та врангелівцями. Важливу роль у визволенні території району від німецько-австрійської окупації відіграла Повстанська армія Н.Махна.

Після закінчення громадянської війни в усіх селах району відновили свою діяльність сільські ревкоми.

З 1930 р. в Чернігівському районі розгорнулася масова колективізація. Голодомор 1932-1933 рр. та репресії 30-х років не обійшли край, забравши життя десятків сотень жителів району.

В перші дні війни з Німеччиною 850 мешканців райцентру стали бійцями Червоної Армії. А всього по району було мобілізовано майже 2,5 тис. осіб. У дні окупації в Чернігівці діяла завчасно створена підпільна група з 13 осіб, яку у травні 1943 року фашисти викрили і розстріляли. У роки Великої Вітчизняної війни 550 юнаків і дівчат району було примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Окупація Чернігівки тривала з 07.10.1941 по 18.09.1943 р. Чотирьом уродженцям району присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Г.С.Волошко, А.М.Темнику, І.В.Дубініну, І.Д.Мерзляку.

Повоєнна історія Чернігівського району багата подіями, що віддзеркалюють історію країни.

На сьогодні на території району нараховується 245 пам’яток історії та культури із них: 205 - археологічної спадщини, 38 – історії, 2 – монументального мистецтва.